Він присвятив своє життя тому, щоб знаходити, досліджувати й зберігати останні куточки дикої природи на планеті. Алан Рабіновіц — вчений, який перетворив легенду про ягуара на наукову реальність та символ збереження диких лісів. Його життя — це історія людини, яка не просто спостерігала за природою, а вибудовувала мости між світом людей та світом великих кішок. Про те як Алан Рабіновіц пройшов шлях від хлопчика, який не міг вимовити власне ім’я, до людини, яка говорила від імені цілих видів, — далі на new-york.name.
Хлопчик, який знайшов свій голос серед ягуарів
Алан Роберт Рабіновіц народився 31 грудня 1953 року у Брукліні, у родині Ширлі та Френка Рабіновіц, єврейських емігрантів зі Східної Європи. Коли хлопчику було лише п’ять років, у нього розвинулося тяжке заїкання. Його тіло спазмувало щоразу, коли він намагався вимовити слово. У школі, попри блискучі оцінки, Алана вважали проблемною дитиною й відправляли на заняття для учнів із вадами розвитку. Однолітки дражнили його, а вчителі часто не знали, як реагувати.
Найбільше хлопчик боявся говорити вголос, іноді навіть травмував себе, аби уникнути виступів перед класом. Саме тоді Алан почав тікати у свій власний світ — у темну шафу, де тримав черепах та хом’ячків. Лише там він міг вільно говорити до тварин, які, здавалося, його розуміли.
Одного разу батько, вчитель фізкультури, відвіз його до зоопарку Бронкса. Перед кліткою самотнього ягуара хлопчик завмер. Він розповів звірові про свої страхи, про сором та біль, який не міг висловити людям. Тварини стали його мовою та сенсом життя. Рабіновіц казав:
«Навіть наймогутніші з них не мають голосу, їх не розуміють — і все, чого вони хочуть, це просто жити».
Саме ця думка згодом визначила його покликання. Підліткові роки були важкими. Юнака дражнили, він відповідав ударами, навички боксу, яким навчив батько, ставали в пригоді. У 18 років Алан почув про клініку Хела Старбака в Генесео, де навчали контролювати заїкання. Там він уперше вимовив повне речення без страху.
«Я більше не був безпорадним, — згадував він. — Я навчився говорити, але справжнє зцілення прийшло пізніше».
Після школи Рабіновіц вступив до Західного Мерилендського коледжу (тепер МакДеніел), де здобув ступінь бакалавра з біології та хімії. Його любов до тварин переросла у науку. Він продовжив навчання в Університеті Теннессі, де здобув ступені магістра й доктора філософії з екології. Його перша наукова робота про чорних ведмедів та єнотів привернула увагу легендарного біолога Джорджа Шаллера, який запросив молодого дослідника приєднатися до експедиції в Беліз. Це стало початком великого шляху.
«Я жив у двох світах, — казав він. — У світі людей я був диваком, а серед тварин — самим собою».
Заїкання, яке колись було його тюрмою, він називав подарунком — тим, що навчило його співчуття, стійкості й здатності чути тих, кого інші не помічають.
Його дитячий шепіт до ягуара в клітці перетворився на могутній голос науки й захисту природи — голос, який продовжує лунати навіть після його смерті.
Мандрівник дикими кордонами світу
Після закінчення навчання в Університеті Теннессі Рабіновіц приєднався до Товариства охорони дикої природи (WCS). Там він пропрацював майже три десятиліття, очолюючи Відділ науки та розвідки. У WCS він став вченим, здатним поєднати польові дослідження, стратегічне мислення та природоохоронну політику.
Його ранні проєкти були пов’язані з єнотами й чорними ведмедями, але дуже швидко науковий горизонт розширився — до великих кішок Азії та Латинської Америки, до носорогів, ведмедів та рідкісних дрібних хижаків.
У 1990-х та 2000-х роках М’янма стала для Рабіновіца другою науковою батьківщиною. Саме там він провів одні зі своїх найважливіших досліджень. Рабіновіц відкрив чотири нові види ссавців, зокрема найпримітивніший відомий науці вид оленя (Muntiacus putaoensis) та ініціював створення п’яти нових природоохоронних територій. Серед них: перший морський національний парк країни (Лампі), Національний парк Хкакаборазі (найбільша гірська заповідна зона М’янми), Заповідник дикої природи долини Хукаунг та формування величезного Північного лісового комплексу площею понад 5000 квадратних миль. Так Рабіновіц фактично допоміг М’янмі сформувати сучасну природоохоронну систему.
Попри любов до тварин, Рабіновіц наголошував, що між людиною та дикою природою завжди має бути межа. У своїх польових спостереженнях він часто стикався з небезпечними ситуаціями — як у Белізі, коли стежив за великими хижаками під час роботи над заповідником Коксцомб. Для нього такі моменти були не романтичними історіями, а нагадуванням, що людина — гість у дикому світі.
З роками Рабіновіц відійшов від традиційної моделі «заповідник без людей». Він усвідомив, що тварини потребують великих територій та природних коридорів, а отже, людей не можна просто відсторонити. Місцеві громади — ключ до збереження, а охорона природи працює тоді, коли вона вигідна людям.
Він часто наводив приклад Белізу. Колись місцеві жителі вбивали великих хижаків, а з часом стали їх охоронцями, бо туризм давав більше грошей, ніж вирубування лісів.
Алан Рабіновіц був вченим, який поєднав глибоку польову експертизу, дипломатію, природоохоронну стратегію та здатність бачити світ системно. Він досліджував та захищав найвразливіші екосистеми світу — від Центральної Америки до Гімалаїв та Південно-Східної Азії. Його робота показала, що збереження природи — це не про «відгородитися від світу», а про створення гармонійної взаємодії людей, тварин та ландшафтів.
Боротьба за майбутнє ягуарів
Коли Рабіновіц вперше потрапив у тропічні джунглі Белізу, він побачив, як швидко зникають місця, де ягуари могли вільно жити. У 1986 році він створив перший у світі заповідник ягуарів — Cockscomb Basin Wildlife Sanctuary. Це стало проривом у природоохоронній історії. Територія площею понад 200 квадратних миль перетворилася на притулок для близько 200 ягуарів, які до того часу були на межі зникнення.
Його ідея згодом виросла у щось набагато масштабніше — «Коридор Ягуара», що простягнувся від Мексики до Аргентини. Він бачив у цій тварині не лише хижака, а охоронця рівноваги цілих екосистем.
«Рятуючи великих котів, ми рятуємо ландшафти, — казав Рабіновіц. — А разом із ними — все живе, включно з нами».
Під його керівництвом Panthera, організація, яку він заснував у 2006 році, запустила програми збереження не лише ягуарів, а й тигрів, левів, пум, гепардів та снігових леопардів. Проте саме ягуар залишався для вченого священним символом природи, що поєднує культури й континенти.
У 2018 році в Белізі відкрили Дослідницький центр Алана Рабіновіца. Там триває найдовше у світі спостереження за ягуарами: понад 30 наукових праць та десятиліття спільної роботи з місцевими громадами перетворили цю місцевість на живу лабораторію співіснування.
Його колеги з Panthera продовжують справу вченого, захищаючи вузьку смугу джунглів, що з’єднує ареали ягуарів Белізу, Мексики та Гватемали. Ця територія — остання нитка, що тримає єдиний генетичний потік між популяціями виду.
Алан Рабіновіц вірив, що ягуар — не просто тварина, а древній дух, який поєднує ліс, землю та людину. Його «коридор» — це шлях людства до гармонії з дикою природою.
Спадщина великого вченого
У 2001 році в Алана Рабіновіца діагностували хронічний лімфоцитарний лейкоз. Попри хворобу, він не припинив експедицій, лекцій та боротьби за диких котів. І навіть коли тіло слабшало, його воля лише міцнішала.
5 серпня 2018 року Алан Рабіновіц помер від раку, залишивши не просто десятки природоохоронних проєктів, а цілу філософію співіснування людини й дикої природи. Журнал Conjour назвав його спадщину «натхненням для всіх, хто бореться за великих котів».
Рабіновіц залишив після себе понад сто наукових та популярних статей, а також вісім книжок, що стали хронікою його життя між цивілізацією та дикою природою. Серед них:
- «Ягуар: боротьба однієї людини за створення першого у світі заповідника ягуарів» (1986);
- «У гонитві за хвостом дракона: боротьба за збереження диких котів Таїланду» (1991);
- «Поза останнім селом: подорож відкриття в забороненій азійській пустелі» (2001);
- «Життя в долині смерті: боротьба за порятунок тигрів у країні зброї, золота та жадібності» (2008);
- «Неприборканий звір: неймовірна подорож ягуара» (2014);
- «Хлопчик та ягуар» (2014) — зворушлива дитяча книга про хлопчика, який заїкався, але навчився говорити з тваринами серцем.
Алан Рабіновіц був героєм фільму PBS/National Geographic «У пошуках ягуара» та документальної стрічки BBC «Втрачена земля тигра», знятої у Бутані.
У своїй автобіографії вчений писав:
«Я жив у печерах, ловив та відстежував ведмедів, ягуарів, тигрів й носорогів. Відкривав нові види тварин, документував зниклі культури. Але всередині мене завжди жив той самий маленький хлопчик, який колись боявся говорити. І саме він дав мені силу говорити за тих, хто не може».
Його історія стала джерелом натхнення для тисяч людей із мовними порушеннями — доказом того, що слабкість може перетворитися на покликання.
Ім’я Алана Рабіновіца стоїть поряд з найбільшими захисниками дикої природи ХХ-ХХІ століть. Він залишив по собі заповідники, наукові відкриття й цілу армію послідовників, які продовжують його справу. Його ягуар й далі мандрує крізь ліси Америки — як живий символ того, що справжній голос природи не зникає.