Упродовж XIX століття нью-йоркський завод «Morgan Iron Works» був провідним виробником суднових парових двигунів. Він був заснований у 1838 році під назвою «T. F. Secor & Co.», а пізніше його придбав та розвинув інвестор Чарльз Морган. За перші три десятиліття роботи підприємство випустило понад 140 двигунів. Воно не було екологічно безпечним, але відіграло важливу роль у роки Громадянської війни у США. Дізнайтесь більше на .
Заснування та початок діяльності «T. F. Secor & Co.»
Завод суднових двигунів «T. F. Secor and Co.» почав свою діяльність на 9-й вулиці Нью-Йорка у 1838 році. Його заснували Т. Ф. Секор, Вільям К. Колкін та Чарльз Морган, які були співвласниками підприємства у рівних долях.
Моргані також мав акції вітрильних суден, але продав їх, коли у 1845 році Конгрес США встановив субсидії для американських підприємств, пов’язаних із судноплавством. Тоді Морган вирішив вкласти максимум коштів у «T. F. Secor & Co.» та запропонував партнерам розширити завод. Ті погодились і потужності підприємства зайняли ще півтора кварталу між 8-ю та 10-ю вулицями.
На заводі працювало близько 700 осіб. Вони виробляли двигуни для прибережних і океанських пароплавів. Виробництво не було наближене до сучасних екологічних норм, про які у ті часи ще не думали. Проте подібна промисловість мала важливе значення для Нью-Йорка, а тому її розвиток підтримувала міська влада.
Епоха «Morgan Iron Works»
У 1847 році зять Чарльза Моргана Джордж В. Квінтард очолив фінансовий відділ компанії. Через три роки Морган викупив долі інших партнерів і завод був перейменований на «Morgan Iron Works». Квінтард став його менеджером, а Морган – фінансистом.
Надалі розпочалась програма покращення заводу. У її межах були встановлені парові молоти, плавуча парова вежа та інше важке обладнання. Крім того, на Іст-Ривер була побудована нова корабельня, що значно зменшило доступ містян до води. Квінтард запропонував диверсифікувати продукцію компанії та виробляти обладнання для цукрових заводів і помпи для водопостачальних компаній.
Цікаво, що основним клієнтом заводу став сам Чарльз Морган. Він мав власний транспортний бізнес і замовив компанії пароплави «Сан-Франциско» та «Брат Джонатан». У 1852 році він вирішив замінити 5 своїх старих кораблів і замовив нові двигуни «Morgan Iron Works». Надалі двигуни підприємець також замовляв тільки тут, забезпечуючи безперебійну роботу заводу.
До початку Громадянської війни підприємство стало одним з провідних виробників парових двигунів у США. Його спеціалізацією були машини для прибережного та річкового обслуговування, а вироблені двигуни використовували численні пароплавні компанії.
Роль «Morgan Iron Works» під час Громадянської війни у США
У 1858 році завод отримав перший військово-морський контракт на парове військове судно «USS Seminole». Попри звинувачення у фаворитизмі з боку уряду, власниками заводу вдалось відхилити звинувачення. Вони почали працювати у цьому напрямку, розуміючи, що військові потреби будуть надалі зростати.
Проте початок Громадянської війни став для Чарльза Моргана катастрофою. Конфедерація змогла одразу захопити весь його флот, що був розташований у Мексиканській затоці. Підприємець досить швидко оговтався після цього удару та зосередив свої зусилля на роботі «Morgan Iron Works».
Через війну попит на судна, двигуни та корабельні почав стрімко зростати. Подібно до своїх конкурентів, завод «Morgan Iron Works» скористався цим часом та виробив 38 двигунів для кораблів США та навіть почав співпрацю у цьому напрямку з ВМС Італії. Щодо США, то двигунами виробництва компанії були оснащені:
- «USS Ticonderoga»,
- «USS Wachusett»,
- «USS Ascutney»,
- «USS Ammoosuc».
На момент закінчення війни підприємство за військово-морськими контрактами отримало валовий дохід у розмірі понад два мільйони доларів. На жаль, інвестувати хоча б частину цих коштів в удосконалення виробництва, покращення умов праці чи розвиток громади власники не збирались.
Подальша доля компанії
Після завершення війни уряд США почав продавати тепер непотрібних сотні кораблів, що залишило виробників суднових двигунів та корабельні практично без роботи. Більшість компаній у цій сфері дуже швидко збанкрутували, окрім «Morgan Iron Works» та «Etna Iron Works», якою керував Джон Роуч. Останній зміг втриматись на плаву завдяки диверсифікації виробництва, а саме – почав виготовляти верстати.
Щодо «Morgan Iron Works», то компанія зазнала труднощів і практично не мала замовлень на двигуни. Так, упродовж декількох років вона виготовила всього два двигуни. В бізнесі вона залишалась завдяки статкам Чарльза Моргана, але у 1866 році він зазнав додаткових збитків, що поставило компанію під удар.
У цей час Джон Роуч вирішив зайнятись будівництвом та ремонтом кораблів і почав шукати для цього корабельню. У 1867 році він запропонував Моргану купити його компанію за 450 000 доларів. Для цього він оформив дві іпотеки та доклав четверту частину суми готівкою. Невдовзі Роуч оголосив дефолт, але Морган не вилучив майно й борги були поступово сплачені.
Так новим власником заводу та корабельні став Джон Роуч. Він фактично став монополістом у сфері суднобудування та виробництва двигунів. Власний завод «Etna Iron Works» підприємець закрив та перевів найкращий персонал та обладнання до Іст-Ривер. Так «Morgan Iron Works» знову відродилась як провідний виробник парових двигунів у США. Корабельня продовжувала забруднювати річку та навколишнє середовище, але приносила прибуток та була основою бізнесу Роуча.
Підприємець також викупив корабельню у Честері, штат Пенсільванія. Після модернізації «Delaware River Iron Ship Building and Engine Works» також стала відомою та продуктивною. Вона діяла до 1880-х років і мала власний завод з виробництва двигунів. Компанія «Morgan Iron Works» продовжувала працювати паралельно. Виробництва заводу було розширено та включало корабельні меблі та сантехніку. Назва «Morgan Iron Works» була збережена, хоч підприємство й увійшло до складу нової корпорації «John Roach & Son».
Коли почалась боротьба робітників заводів за свої права та покращення умов і оплати праці, то під час страйків Джон Роуч переносив роботу з однієї корабельні на іншу. На його щастя страйки не траплялись одночасно, але до вимог робітників все ж довелось частково прислухатись. Щодо екологічних стандартів, то вони у роботу підприємств так і не були впроваджені.
У 1885 році Джон Роуч пішов у відставку. Свій бізнес він передав спочатку під зовнішнє управління, а потім компанія перейшла у власність його синів. Вони зберегли обидві корабельні та продовжували керувати ними у батьковому стилі. Коли у 1908 році Джон Роуч пішов з життя, то його нащадки вирішили припинити роботу у сфері кораблебудування. Невдовзі після цього корабельні та «Morgan Iron Works» були закриті.
Приміщення колишнього заводу Чарльза Моргана з часом були перетворені на багатоквартирні будинки. У 1949 році місцевість, де розташовувалось потужне підприємство, перебудували на житловий комплекс, який існує й у XXI столітті. Тож від масштабного та забруднювального виробництва не залишилось і сліду, а видом на річку нині насолоджуються мешканці цього району Нью-Йорка.
