Вона з тих, хто відкрито заявив, що неможливо говорити про зміну клімату, не згадуючи расизм та соціальну нерівність. Як очільниця UPROSE, найстарішої латиноамериканської екологічної організації в Брукліні, Елізабет Єамп’єр об’єднує громади, щоб захищати не лише довкілля, а й право кожного на безпечне життя. Про її історію життя та боротьбу за екологічну справедливість — далі на new-york.name.
Право дихати: історія Елізабет Єамп’єр
Елізабет Єамп’єр має пуерто-риканське коріння, але народилася в Нью-Йорку — місті, яке стало і її домом, і джерелом її боротьби. Дитинство минуло між Верхнім Вест-Сайдом, Гарлемом та Бронксом — районами, де багаті й бідні, чисте повітря й токсичні заводи завжди жили поруч. Саме там дівчина вперше відчула, що довкілля — це не просто природа, а питання справедливості й виживання.
Її життя позначене болем, знайомим багатьом міським родинам. Батько помер від нападу астми, мати — від раку легенів, а сама Елізабет пережила легеневу емболію. Вона часто згадує одну жінку з їхньої громади, яка щоночі перевіряла, чи дихають її діти. Саме тоді Єамп’єр зрозуміла:
«Якщо ми не можемо дихати — ми не можемо боротися за справедливість. Право дихати — це найголовніше людське право».
Цей досвід сформував її світогляд та покликав до дії. Єамп’єр вирішила стати юристкою, щоб захищати тих, чиї голоси часто лишаються непочутими. У 1980 році вона закінчила Фордгемський університет з дипломом бакалавра політичних наук, а згодом — Північно-Східний університет у Бостоні, де здобула ступінь доктора юридичних наук у 1983 році.
Пізніше Єамп’єр отримала сертифікат з управління некомерційними організаціями в бізнес-школі Колумбійського університету, що допомогло їй поєднати правові знання з громадською роботою.
Так почалася історія жінки, яка зробила дихання символом боротьби за екологічну справедливість.
Лідерка UPROSE
Після навчання Єамп’єр повернулася до рідного міста, аби присвятити себе служінню громаді. Вона приєдналася до UPROSE — старішої латиноамериканської організації у Брукліні, а згодом стала її виконавчою директоркою.
Під її керівництвом UPROSE перетворилася на потужний центр кліматичної та екологічної справедливості. Зі звичайного громадського офісу в Сансет-Парку організація стала голосом мешканців, які роками жили поруч із заводами, портами та автострадами, що отруювали повітря. Єамп’єр об’єднала активістів, науковців та молодь, щоб боротися з промисловим забрудненням, просувати стійку міську інфраструктуру та захищати громади від кліматичних ризиків.
Під її проводом UPROSE ініціювала кампанії проти будівництва токсичних об’єктів у бідних районах, домоглася «зелених» інвестицій у Бруклінський набережний пояс та стала однією з перших організацій у США, що пов’язала расову нерівність з кліматичною кризою.
Єамп’єр зробила UPROSE не просто екологічною спільнотою, а рухом за гідність. Її кредо просте:
«Ми не просимо милості. Ми вимагаємо справедливості — права дихати, жити та вирішувати власне майбутнє».
Так UPROSE стала серцем латиноамериканського активізму в Нью-Йорку й символом того, що справжні зміни починаються не в кабінетах політиків, а в руках тих, хто дихає тим самим повітрям.
Як керівниця UPROSE, Єамп’єр створила рух, у якому молодь та старші активісти працюють пліч-о-пліч. Вона вірить у передачу досвіду, де кожне покоління додає свій голос у спільний опір.
«Наші предки пережили рабство, катування, зневагу — і все ж мріяли про нас. Ми не маємо права впадати у відчай. Вони відкрили двері, через які ми маємо пройти далі», — говорить вона.
Коли довкілля стає правом людини: філософія Елізабет Єамп’єр
Після юридичної освіти Єамп’єр працювала в Пуерто-риканському фонді правового захисту, Альянсі американського індіанського права, була деканом студентських справ у Єльському університеті, очолювала Advocates for Children. Здавалося б, ці напрямки не мають нічого спільного з кліматичною справедливістю, але саме вони сформували її бачення: довкілля — це не просто природа, це життєвий простір — місце, де ми живемо, молимося, працюємо.
Її юридична кар’єра навчила, що боротьба за чисте повітря — це продовження боротьби за права людини, а екологічна справедливість — це громадянські права XXI століття.
Єамп’єр відверто критикує феномен «зеленого прання» — коли корпорації декларують сталий розвиток, але продовжують шкодити довкіллю. Вона закликає бізнес бути справжніми партнерами спільнот.
Для Елізабет екологічна справедливість — це не про «вимкнути світло» чи «зменшити вуглецевий слід». Це про повернення контролю громадам.
Коли Єамп’єр говорить про Пуерто-Рико, її голос сповнений болю й гордості. Вона називає острів «дитиною-плакатом кліматичної несправедливості» — місцем, де на клаптику землі зібрано понад два десятки отруйних об’єктів Superfund, залишених після десятиліть колоніальної експлуатації.
«Це історія видобутку, зловживань та байдужості. Те, що робили з нашими людьми — це історія того, як корпоративна Америка ставиться до безправних громад», — каже вона.
Коли у 2017 році ураган «Марія» зруйнував Пуерто-Рико, розмиті токсичні відходи потрапили у воду, повітря, ґрунт. Але замість чекати на чергову «допомогу зверху», Елізабет з командою UPROSE запустила масштабну кампанію підтримки: зібрала понад 800 тисяч доларів, забезпечила громади сонячними генераторами, фільтрами для води та засобами для очищення небезпечних матеріалів.
Для неї це був не просто акт солідарності — це була спроба побудувати економіку виживання, де громади самі створюють енергію, контролюють ресурси й відновлюють довіру.
«Я не хочу, щоб корпорації приходили й виправляли. Я хочу, щоб ми самі будували продовольчий суверенітет та життєздатну місцеву економіку», — наголошує Єамп’єр.
Нагороди та відзнаки
У світі, де кліматичні конференції часто перетворюються на дипломатичні сцени без дій, Елізабет Єамп’єр — це людина, яка повертає розмову до джерел: до людей, що живуть поруч із заводами, дихають смогом та щодня відчувають на собі наслідки екологічної нерівності.
Її кар’єра — це історія активізму, який зростає з громади та перетворюється на глобальний рух. Єамп’єр не лише організовує протести, а будує коаліції. Саме вона була на чолі People’s Climate March 2014 року, коли понад 400 тисяч людей вийшли на вулиці Нью-Йорка. І це вона наполягла, щоб у перших рядах ішли молоді люди з кольорових громад — ті, хто найбільше страждає від наслідків кліматичної кризи.
З роками її голос пролунає далеко за межами Брукліна. Єамп’єр виступає на міжнародних форумах — від Паризької конференції SAGE до Білого дому, від Гарварду і Єлю до Амстердама та Латинської Америки. Вона — часта гостя Democracy Now!, The Guardian, Vanity Fair, The New York Times та Al Jazeera, де її називають «жінкою, яка зшиває кліматичний рух з соціальною боротьбою».
Журнал Vogue у 2015 році визнав Елізабет «кліматичною воїтелькою» серед 13 жінок, які змінюють світ. А у 2025 році Time включив Єамп’єр до списку The Closers — 25 темношкірих лідерів, що долають расовий та економічний розрив у США.
Кожна нагорода у біографії Єамп’єр — це відбиток перемоги громади.
- Премія Фредеріка Дугласа — за лідерство у боротьбі проти кліматичного расизму;
- Apolitical Climate 100 — серед найвпливовіших людей світу у кліматичній політиці;
- Премія Дейла від Коледжу екологічного дизайну Cal Poly Pomona — за лідерство в екологічній справедливості;
- Нагорода Ради Нью-Йорка — за лідерство у міській зеленій політиці;
- NRDC Earth Day Defender — «Захисниця року»;
- Flor de Maga Award (Пуерто-риканська асоціація адвокатів) — за відданість справедливості;
- Національна премія VIDA — за лідерство в охороні здоров’я латиноамериканських громад.
І це лише частина її відзнак — за більш ніж тридцятирічну кар’єру Елізабет Єамп’єр отримала десятки нагород від муніципалітетів, університетів та громадських організацій.
Її бачення — це не просто зниження викидів, а перетворення економіки, де громади володіють власними джерелами енергії, створюють робочі місця та формують міста, стійкі до кліматичних змін.
«Ми не просимо дозволу бути частиною майбутнього — ми його будуємо», — каже Єамп’єр.