Громадські туалети є важливою частиною міста. Те, що у 21 столітті вважається звичним та доступним, колись для мешканців Нью-Йорка було справжньою розкішшю. Історія появи та розвитку громадських туалетів у місті відбиває соціальні, економічні та технологічні зміни, які протягом сотні років формували мегаполіс. Ця стаття вас познайомить із цікавою історією розвитку громадської туалетної системи, проблемами, з якими довелося зіткнутися місту та ключовими досягненнями. Далі на new-york.name.
Якими були туалети в Нью-Йорку у 19 столітті?
Слід зазначити, що внутрішньої водопровідної системи та туалетів зі змивом у будинках у Нью-Йорку у 19 столітті ще не було. Вони з’явилися лише на початку 20 століття. Натомість у ті давні часи жителі міста використовували в якості туалетів спеціальні надвірні споруди, а також нічні горщики. Отже, і сама санітарія у місті була не на кращому рівні. Але чому ж так було?
На початку 19 століття Нью-Йорк розширювався досить стрімкими темпами, але його інфраструктура важко встигала за зростаючим населенням. Санітарія була серйозною проблемою. Крім того, у 1830-х роках у місті траплялися спалахи холери. Потреба громадських вбиралень на той час стала вкрай необхідною.
Але, на жаль, історія замовчує точну дату заснування туалетів у Нью-Йорку. Все через те, що ранні записи про них просто були відсутні або були втрачені з часом. Крім того, слід зазначити, що туалети зі змивом досить рідко використовувалися на території Європи в ті часи, отже, колоністи замість такого туалету привезли з собою до Нью-Йорка звичайні надвірні прибудови.
При цьому, окрім вуличних надвірних споруд жителі Нью-Йорка пізніше в основному використовували нічні горщики, оскільки водопровідна система в будинку просто була відсутня. Навіть під кінець 19 століття, коли місто здавалося досить розвиненим, у багатьох багатоквартирних будинках Нью-Йорка, особливо в Нижньому Іст-Сайді, не було туалетів та водопроводу.
Надвірні прибудови та вигрібна яма: водопровідні технології 19 століття у Нью-Йорку
Через відсутність належно розвиненої інфраструктури, надвірні прибудови з вигрібною ямою були звичайним явищем. Саме сюди ходили до туалету мешканці Нью-Йорка 19 століття. Але що ж собою представляла надвірна прибудова з ямою?
Такі громадські туалети будували як із каменю, так і з дерева. Все залежало від місцевості Нью-Йорка, в якій знаходилася вбиральня. Вигрібні ями також були різними. Вони могли змінюватись в залежності від глибини. Ями були як від 2 футів, так і понад 25 футів. У 19 столітті зустрічалися як вузькі вигрібні ями по 2 фути, і досить широкі – по 10 футів. Ширші вигрібні ями рили в центральній частині міста, тому що передбачалося, що туалет обслуговуватиме більшу частину людей, ніж в інших районах. Також такий туалет мав кілька дверей та внутрішніх відсіків. Деякі туалети мали циліндричну форму, найчастіше виконану з каменю чи цегли. Зустрічалися в Нью-Йорку в 19 столітті і повністю циліндричні туалети, схожі на справжню бочку, частково вкопану в землю. При цьому були громадські туалети, які мали прямокутну форму. Такі туалети найчастіше були виконані з каменю чи цеглини, рідше з дерева.
Такі громадські туалети з вигрібною ямою завжди необхідно було чистити, оскільки відсутність належного прибирання посилювало санітарне становище у місті. Досить неприємний і рутинний процес вирішував також проблему неприємних запахів та поширення хвороб.
Санітарні реформи 20 століття у Нью-Йорку
Епоха 20 століття принесла значні зміни до Нью-Йорка, включаючи досягнення в галузі охорони здоров’я та санітарії. Таким чином, у Нью-Йорку належна сантехніка була передбачена лише у 1901 році Законом про багатоквартирні будинки штату Нью-Йорк. З того часу відходи людської життєдіяльності зливались у примітивну каналізаційну систему міста у виняткових випадках. Тоді у місті вони були основними переносниками хвороб. З набранням чинності закону, мешканців Нью-Йорка зобов’язали облаштувати туалети. Крім цього, також багато орендодавців, які здавали свої будинки та квартири ньюйоркцям та гостям міста почали встановлювати туалети та ванни. Таким чином до 1914 року в Нью-Йорку залишилося лише 375 примітивних туалетів.
Це був значний прогрес у галузі охорони здоров’я та сантехнічних технологій, оскільки ще наприкінці 19 століття середньостатистичний житель Нью-Йорка не мав туалетів у приміщенні.
Незважаючи на досягнення початку 20 століття, вже в середині 20 століття громадські туалети у Нью-Йорку пережили період занепаду. Після Другої світової війни економічні обмеження та зміни у пріоритетах міського планування призвели до скорочення технічного обслуговування та закриття багатьох громадських об’єктів. Вандалізм, злочинність і зневага громадськими туалетами стали гострою проблемою, отже, і багато громадських туалетів занепали. Така проблема зберігалася до 1970-1980-х років.
Лише під кінець 20 століття в Нью-Йорку почали вживати заходів щодо розвʼязання проблеми катастрофічного стану громадських туалетів. З ініціативи тодішнього мера Нью-Йорка Девіда Дінкінса та французької компаній “JCDecaux” у місті було встановлено кілька нових, сучасних, але при цьому платних туалетів. Передбачалося, що якщо ця програма виявиться успішною, а туалети матимуть попит у жителів міста, то в Нью-Йорку буде встановлено ще 95 туалетів.
Проєкт виявився успішним, і в 1993 році влада Нью-Йорка зобов’язала компанію “JCDecaux” зробити єдиний дизайн для міських туалетів, при цьому розділивши їх для інвалідів та працездатних користувачів. Але “JCDecaux” виступила проти цієї пропозиції. Зрештою, між міською радою Нью-Йорка та компанією виникли спори, які призвели до того, що компанія вийшла з проєкту.
Але вже у 1994 році Департамент парків та відпочинку міста та Департамент транспорту почали встановлювати та тестувати нові громадські туалети, у тому числі ті, які були б доступні для інвалідних візків. Але, на жаль, і цей проєкт не вдалося реалізувати через суперечки щодо розміщення реклами на туалетах. Таким чином, станом на 1994 рік у Нью-Йорку знаходився лише один автоматизований платний туалет перед будинком мерії Нью-Йорка, який вже у 1997 році був демонтований.
Чергова масштабна програма встановлення громадських туалетів у Нью-Йорку мала бути реалізована у 1996 році, але знову була скликана через розбіжності сторін. Таким чином, у Нью-Йорку протягом багатьох років існувала проблема громадських туалетів. Ба більше, вона зберігається навіть у 21 столітті.
Стан громадських туалетів у Нью-Йорку у 21 столітті та їх доступність
У 21 столітті Нью-Йорк продовжує боротися із проблемою громадських туалетів. Варто зазначити, що навіть у 2020-х роках знайти громадський туалет у Нью-Йорку надзвичайно складно. Нью-Йорк у цьому секторі займає чи не останнє місце виходячи із зібраної статистики Управління контролера міста Нью-Йорка. За їхніми даними, місто займає 93 місце з 100 кількості станцій комфорту (туалетів) на 100 000 жителів. А це дорівнює лише 16 громадським туалетам на 100 000 жителів. Що ще раз наголошує на колосальній проблемі наявності та доступності громадських туалетів у місті.
Жителі Нью-Йорка неодноразово скаржилися на стан громадських туалетів міській владі. Так, у величезному мегаполісі, метрополітен якого складається з 472 станцій, є лише 69 громадських туалетів. Ба більше, колосальна проблема громадських туалетів у метро поглинула місто у 2020 році, коли весь світ накрила епідемія коронавірусу. У цей період у Нью-Йорку всі туалети системи були закриті та залишалися закритими понад два роки. Метрополітен знову відкрив туалети лише у 2023 році й лише 18 штук. Станом на 2024 рік у метро функціонує лише 58 туалетів.
Крім цього, жителі міста завжди акцентували на тому, що з 526 туалетів, що знаходяться в парках Нью-Йорка доступні та зручні одиниці, а майже три чверті завжди або закриті, або брудні, мають дуже неприємний запах або не мають туалетного паперу та мила. Тому проблема громадських туалетів у Нью-Йорку зберігається і потребує ефективного вирішення.
У 2020-х роках у Нью-Йорку у державному управлінні є близько 1100 туалетів та невідома кількість туалетів громадського користування перебуває у приватній власності.