Історія видобутку корисних копалин у Нью-Йорку почалася ще за часів мешкання на цих землях корінних народів. Їм були добре знайомі такі місцеві ресурси, як кремінь, глина та пігменти. Коли ж у Новий світ прибули європейські поселенці, то вони почали активно видобувати залізо й цей процес тривав упродовж століть, постійно вдосконалюючись. Наприкінці XIX століття Нью-Йорк також став основним виробником солі у регіоні. Нині поряд із містом здійснюється видобуток піску, гравію та каміння. Цю сферу регулює Закон про рекультивацію видобувних земель. Дізнайтесь більше на new-york.name.
На зорі видобутку корисних копалин
Видобуток корисних копалин на території сучасного Нью-Йорку почався одразу після прибуття людей до регіону, коли відступив останній льодовиковий період. Корінні мешканці мали багато потреб, а також досліджували природне середовище навколо себе. Саме тому вони знайшли місця для видобутку природних ресурсів і активно ними користувались.
Давні народи займались видобутком кременю, з якого виготовляли наконечники стріл, глини, яку використовували для виробництва кераміки, а також червоного, жовтого та чорного заліза та марганцевих мінералів, які слугували джерелом забарвлених речовин – пігментів. З різноманітних каменів вони виготовляли інструменти, декор і ювелірні вироби. Крім того, було розпочато видобуток солі із солоних джерел округу Онондага.
Фактично корінним мешканцям Америки були відомі всі цінні мінерали регіону, але видобували вони їх у кількостях, необхідних для повсякденного життя. Тоді не йшлося про промисловість, шахти та великі потреби у корисних копалинах. Все змінилось із прибуттям до Нового світу європейців.
Перші поселенці з Європи та видобуток корисних копалин
Сучасна сторінка історії видобутку корисних копалин у штаті Нью-Йорк починається на південному сході регіону. Саме тут перші європейські поселенці почали активно розвивати гірничодобувну промисловість. Згодом їх успіхи поширились по долині річки Гудзон вгору, а також через долину Могавк на захід. Звісно, мінеральні багатства у різних частинах штату різнились. Тож особливо активними осередками видобутку корисних копалин стали Гудзонське нагір’я та Адірондак. Натомість Катскіллські гори та південні регіони зазнали меншої промислової трансформації.
У фокусі уваги європейців спочатку опинилось залізо. Мінерал почали організовано видобувати з «болотних» родовищ. У них залізо відкладалось у формі лимоніту у просторах, схожих на кишені. Крім того, цей мінерал було виявлено у породі Гудзонського нагір’я. Тож невдовзі у цій місцевості розпочався активний видобуток руди. Проте швидко стало зрозуміло, що ці родовища лимоніту – бідні та малі. Натомість Гудзонське нагір’я містило багато магнетиту – іншої солі заліза, яка також могла слугувати його джерелом.
Відтоді саме магнетит перетворився на основну залізну руду у штаті Нью-Йорк. З неї виплавляли метал на місцевих нафтопереробних заводах. На початку та в середині XIX століття почали поширюватись доменні печі, де переробляли залізну руду з Джейвілла та Адірондака. Видобуте залізо використовували для виготовлення інструментів, будівельних матеріалів, зброї та посуду.
Крім заліза, європейських поселенців цікавили такі метали, як свинець і мідь. Галеніт і халькопірит – мінерали, що їх містять – почали видобувати одразу у декількох округах долини річки Гудзон. Свинцевовмісний мінерал галеніт також містив сліди срібла. Дізнавшись про це, європейці спробували цілеспрямовано видобувати срібло, але ці намагання не були успішними.
Розквіт гірничодобувної промисловості у штаті Нью-Йорк
Найбільшого розквіту видобуток корисних копалин у штаті Нью-Йорк досягнув у XIX столітті. У цей період видобуток заліза був перенесений з долини річки Гудзону до Адірондакських гір. У старих копальнях все ще продовжували видобувати залізну руду в лимонітових та сидеритових копальнях, але їх потужності уже не було достатньо.
У роки Громадянської війни залізо, яке видобували в Адірондакських горах, становило 25% від усього виробництва країни. Для воєнних дій це мало велике значення й після їх завершення також. Так, з 1880 до 1918 року у цьому регіоні було видобуто 23 мільйони тонн залізної руди. Вартість цього видобутку тоді оцінювалась у 73 000 000 доларів. Крім того, почали розвиватись шахти з видобутку інших мінералів, а саме:
- галеніту, з якого добували свинець,
- піриту, як джерела сірки,
- графіту, з якого виготовляли олівці, тиглі та електричні компоненти,
- гранату для виробництва абразиву,
- тальку, що необхідний у створенні мила та фарби.
Відкриття нових шахт стало звичним явищем в Адірондакських горах. Так, була заснована гранатова шахта Бартон, яка стала великим постачальником абразивного граната. Поява нових робочих місць сприяла розвиткові регіону та переїзду до нього великої кількості людей.
Також протягом цього періоду відбулись зміни у видобутку солі. До кінця XIX століття він був зосереджений переважно у свердловинах, які забезпечували розсіл для випаровування. На зламі століть були відкриті великі підземні родовища кам’яної солі. Після цього почалось будівництво перших соляних шахт, що підвищило ефективність видобутку та значно збільшило його обсяги.
Видобуток корисних копалин у XX та XXI столітті
Після завершення Першої світової війни та до початку Другої світової війни видобуток корисних копалин у штаті Нью-Йорк почав дещо зменшуватись. Так, одна з залізних шахт була перетворена на ільменітову. Тут почали виробляти діоксид титану, який був компонентом для пігменту фарб та створення хімічних димових завіс. Видобуток графіту в регіоні взагалі припинився.
Відновлення та розширення шахт в Адірондакських горах почалося у роки Другої світової війни. У цей період потреба в залізній руді знову почала стрімко зростати. Так, з 1938 по 1945 рік лише на шахтах Майневілля видобули понад 8 мільйонів тонн руди. Необхідність постійного та активного видобутку для військових потреб стала причиною відновлення практично всіх великих шахт цього регіону. Вони працювали й після завершення Другої світової війни, але були закриті до 1982 року.
На початку нового тисячоліття у штаті Нью-Йорк припинився видобуток титану та заліза. Остання гіпсова шахта діяла до 1999 року. Шахти, де видобувається основа цинкової руди – сфалерит, діяли упродовж усього XX століття, але були закриті у 2008 році.
Відтоді потреби суспільства та промисловості у мінералах змінились, як і саме ставлення до видобутку корисних копалин. Нині ці процеси регулює Закон про рекультивацію видобувних земель. Його було прийнято у 1975 році. Він містить засади відповідальної екологічної практики задля пошуку балансу між видобутком корисних копалин і економічними потребами штату та країни.
Сучасна гірничодобувна промисловість продовжує розвиватись, зосереджуючись переважно на будівельних матеріалах. Активним є видобуток піску, гравію та каміння, які необхідні для розвитку інфраструктури. При цьому підприємства прагнуть до екологічності, а навколо них утворюються міста, де люди можуть жити без шкоди для здоров’я.
